трек 028

майкл каже:

– це погана прикмета: лишати тебе наодинці надовго.

а я відповідаю:

– це не погана прикмета. це просто ризиковано. я тут взагалі зробила невелике відкриття, між іншим..

– ану ж.

пісня перемикається у плейлисті.

– я не зможу закохатися у хлопця, у стосунках із яким я роблю перший крок.

– хм, – майкл прищурюється. – ще має бути щось.

– тобто?

– ти завжди кажеш, що вигадала щось одне, але насправді пунктиків більше.

– пунктиків?

– позначок. пунктів плану твого монологу. коли я приїжджаю, ти завжди спочатку говориш мало. наче, тобі не дуже багато треба розказати. це створює враження, ніби я не так і довго був відсутнім. а потім тебе прориває і ти викладаєш усе, що я прогаяв.

– гаразд. тоді ще одне: думаю, що я не зможу закохатися в людину, із якою не зможу говорити про музику.

пісня перемикається у плейлисті.

– це так важливо для тебе?

– це просто потрібно. не схоже, щоб було обов’язковим пунктиком у списку вимог. але якось це поза умовами йде. розумієш?

грає якась дурня і я перемикаю пісню.

– тобто, я правильно розумію: ти обиратимеш чувака за його плейлістом? – майкл витріщує очі.

– ага. перше питання під час знайомства буде якраз про ідеальний плейліст.

– ні-ні. стоп! ти можеш просто попросити його покидати тобі пісень на стіну в соціальній мережі! ха-ха! це ж зразу буде прохід до наступного туру.

– або: покажи руки. як? у тебе немає татуювань із символікою улюблених гуртів? цитат із бітлів? лед зеппелін? дорз?

– який у тебе статус у соцмережі?

– як давно ти твітив те, що слухаєш?

ми починаємо перебивати одне одного і сміятися. майкл зупиняється і каже серйозним дорослим тоном:

– я дуже вірю, що ти його знайдеш.

обіймає мене і починає плакати. майкл часто допомагав і робив мої щоденні справи за мене. 

трек 027

у фільмах це якось усе гарно відбувається. коли приходить твій найкращий найближчий друг і ви говорите про життя-буття та екзистенційні пошуки. зазвичай, це відбувається у розкішній кімнаті, або повністю обдертому приміщенні, що створює особливу атмосферу, або ж у квартирі, яка забита вінтажним хламом. обов’язково це все відбувається під не менш вінтажну музику.

бажано, щоб у співрозмовника був кок на голові, а у співрозмовниці – сукня до колін у дрібну квіточку.

але моя кухня мала тільки три стільці, холодильник, бойлер, стіл, шафу, раковину і газову плитку. метрів у ній було менше, ніж перерахованих речей, але саме тут із майклом ми провели чудово оплаканий час. іноді ми палили, іноді ми напивалися, іноді просто хтось комусь готував їжу. часто я намагалася зробити так, щоб йому набридла моя улюблена пісня. рідко ми просто розходилися після вечері по своїм кімнатам.

ми вміли любити одне одного, не набридаючи своїми особистостями. а це у стосунках, погодьтеся, найголовніше.

якби я була режисером, то я б ніколи не взялася знімати фільм із такими нудними героями, як ми із майклом. і з таким паскудним антуражем, як ті локації, де зазвичай відбувалоися найголовніші розмови. хоча, у джармуша більшість фільмів побудовані за принципом нашого із майклом життя.

коли я переїхала назад до батьків, майкл почав телефонувати все частіше й частіше. тоді я вмикала гучномовець, лягала на ліжко, як лягають пацієнти на кушетку на прийомі у лікаря, і розповідала про все на світі. майкл мовчав зацікавленим мовчанням. ти знаєш, що тебе на тому боці слухають, а не розкладають пасьянс.

майкл знав причини відсутності в мене хорошого настрою. але завжди просив розповісти, чому я сумна. він просив мене це кожного дня. і я кожного дня розповідала. врешті-решт я все-таки запитала, навіщо майкл це робить.

- ти ж усе одно нікому більше про це не розкажеш, окрім мене.

- таке відчуття, що нам більше немає про що говорити. ми говоримо або про втрачене, або про нездобуте. майкле, можливо, моє життя зараз не таке веселе як тоді, коли ми ходили з пляшкою текіли, але я справляюся.

- справді? – запитує.

- якщо в людини є ще сили прикидатися, що все добре, то у неї ще все добре.

- а в тебе є?

- у мене – нема.

тоді я клала слухавку, варила каву о третій ночі, щоб нікого не розбудити, і знала, що за декілька годин майкл приїде.

трек 026

– окрім зачіски ще можна змінити купу інших речей у своєму житті. якщо тобі обов’язково треба якусь фігню зробити, то не обов’язково обрізати чи фарбувати волосся, – сказав майкл. – можна змінити місце проживання або навчання. стиль одягу. раціон. почати слухати новий напрям у музиці. можна навіть одного чоловіка на іншого змінити.

– або чоловіку, - сказала люба.

– але, халепко, не обов’язково закохуватися, якщо потрібно зробити якийсь безглуздий вчинок.

трек 025

я знаєте про що подумала? коли читаєш якийсь текст, він у тебе завжди в голові звучить якимось голосом. я не буду втирати вам про ваш внутрішній голос, душу чи що там пишуть у солодких цитатках про це. я вам навіть не буду радити звернутися до психіатра у тому випадку, якщо ви чуєте якісь голоси у голові. я просто подумала про те, що будь-який текст читається завжди з певною інтонацією. слухаєш музику – створюється атмосфера, настрій. читаєш текст – є якась інтонація.

от я б дуже не хотіла, щоб моя історія читалася сумно. майкл би цього не хотів. він завжди сварив мене за сум і нудоту. я дуже чітко пам’ятаю той момент, коли майкл взяв і обламав мої тоскні філософські письменницькі потуги. з того часу всі навіть неприємні мені чи провальні випадки я розказувала весело, саркастично, іронічно, із чорним гумором, будь-як, але не сумно. моментів, коли сумував майкл, за моєї пам’яті було не більше трьох.

я саме переїхала тоді на нову квартиру (один із тимчасових перевальних пунктів) і майкл допомагав мені розпаковувати речі. не знаю, хто ще, окрім американців, переїжджає так, як американці. упакувати своє барахло в однакові гарненькі коробочки – це щось надприродне. або ж у фільмах герої перевозять просто порожні коробки.

- ми живемо у паскудний час, - сказав майкл.

- бо метро дорожчає, а венеричних хвороб більшає?

- oasis розпався.

- думаю, що можливо навіть названі мною проблеми на це вплинули. як гадаєш?

- я любив засранця ноеля.

- він ще живий.

- для мене – ні. oasis же розпався.

я запам’ятала цей момент не тому, що тоді тільки з’їхала від майкла і це була моя перша нова квартира. а тому, що це був перший і той самий унікальний момент, коли майкл хандрив. склалося таке враження, що він взагалі за все своє життя засмучувався тільки тому, що oasis розпався. 

трек 024

- на чому ми зупинилися?

- на твоєму останньому пацанчіку.

- айбля, майкле..

майкл сміється, бо йому подобається знущатися з мене на тему моїх невдалих виборів чоловіків. це трапляється періодами, які я просто перетерплюю, бо апелювати не маю чим. та й виглядатиме це безглуздо і смішно.

- хто тепер? – запитує.

- нікого немає.

- має бути.

- має, але нема.

- мусить, халепко. я знаю тебе вже занадто багато часу, щоб повірити, що ти не підсіла ні на кого.

- добре.

мовчимо так довго, як тільки можемо. тобто, недовго.

- кажи.

- майкле, це просто хлопчинка.

- значить, є.

- сам же казав, що мусить.

майкл задумується і обіймає мене. я нюхаю його довге чорне кучеряве волосся.

- ти користуєшся моїм шампунем?

- твій дорожчий.

- але він мій!

- це безглузда розмова, полінко.

- я люблю чоловіків, які користуються жіночим шампунем просто тому, що закінчився їхній. або тому, що жіночий прикольніший. а не тому, щоб «пахнути її запахом».

останні слова я перекривляю і тулюся ближче до майкла. він мене міцно обіймає.

- просто твій прикольніший.