трек 027

у фільмах це якось усе гарно відбувається. коли приходить твій найкращий найближчий друг і ви говорите про життя-буття та екзистенційні пошуки. зазвичай, це відбувається у розкішній кімнаті, або повністю обдертому приміщенні, що створює особливу атмосферу, або ж у квартирі, яка забита вінтажним хламом. обов’язково це все відбувається під не менш вінтажну музику.

бажано, щоб у співрозмовника був кок на голові, а у співрозмовниці – сукня до колін у дрібну квіточку.

але моя кухня мала тільки три стільці, холодильник, бойлер, стіл, шафу, раковину і газову плитку. метрів у ній було менше, ніж перерахованих речей, але саме тут із майклом ми провели чудово оплаканий час. іноді ми палили, іноді ми напивалися, іноді просто хтось комусь готував їжу. часто я намагалася зробити так, щоб йому набридла моя улюблена пісня. рідко ми просто розходилися після вечері по своїм кімнатам.

ми вміли любити одне одного, не набридаючи своїми особистостями. а це у стосунках, погодьтеся, найголовніше.

якби я була режисером, то я б ніколи не взялася знімати фільм із такими нудними героями, як ми із майклом. і з таким паскудним антуражем, як ті локації, де зазвичай відбувалоися найголовніші розмови. хоча, у джармуша більшість фільмів побудовані за принципом нашого із майклом життя.

коли я переїхала назад до батьків, майкл почав телефонувати все частіше й частіше. тоді я вмикала гучномовець, лягала на ліжко, як лягають пацієнти на кушетку на прийомі у лікаря, і розповідала про все на світі. майкл мовчав зацікавленим мовчанням. ти знаєш, що тебе на тому боці слухають, а не розкладають пасьянс.

майкл знав причини відсутності в мене хорошого настрою. але завжди просив розповісти, чому я сумна. він просив мене це кожного дня. і я кожного дня розповідала. врешті-решт я все-таки запитала, навіщо майкл це робить.

- ти ж усе одно нікому більше про це не розкажеш, окрім мене.

- таке відчуття, що нам більше немає про що говорити. ми говоримо або про втрачене, або про нездобуте. майкле, можливо, моє життя зараз не таке веселе як тоді, коли ми ходили з пляшкою текіли, але я справляюся.

- справді? – запитує.

- якщо в людини є ще сили прикидатися, що все добре, то у неї ще все добре.

- а в тебе є?

- у мене – нема.

тоді я клала слухавку, варила каву о третій ночі, щоб нікого не розбудити, і знала, що за декілька годин майкл приїде.