вперше я знайомила свого хлопця з майклом. щоб отак офіційно і всі втрьох
за одним столом. було надзвичайно красиво: ресторан на набережній, вогні міста
на іншому боці річки, щасливі гарні люди навколо і ми втрьох: у костюмах, сукеньці..
ну, прям тобі голлівуд! як каже мій знайомий: «глянц». це справді був глянц та
й годі. знаєте, так гарно, що треба було обов’язково щось зіпсувати. так гарно,
ніби початок трилеру і через декілька хвилин хтось помре. але не псувалося і
ніхто не вмирав.
– ти любиш його, полінко? – запитав майкл, не відводячи погляду від мого
чоловіка.
– люблю, майкле, – дивлячись на мого ж таки чоловіка, відповіла йому я.
і ми так і сиділи, тримаючи його під прицілом.
– це знову коробочка? чи вже щось інше?
мій принц сміється і облизує губи:
– ви ідіоти, вам про це казали?
і тоді сміємося ми втрьох.
а через два дні я приймаю душ у квартирі майкла, доки він сидить під
дверима і слухає плескіт води. я приїхала в інше місто, щоб прийняти в нього
душ. точніше, це був гарний дивний привід, щоб побачитися. ми обоє любили такі
штуки. уявляєте, ваша давня подруга, яка живе в іншому місті, з’являється на
порозі квартири і каже, що хоче у вас прийняти душ. гарно? гарно. дивно?
дивніше нікуди.
доки я одягаюся, кричу майклу за двері:
– ти хочеш без нього поговорити про нього. я знаю.
– він дивний.
– не менше, ніж ми з тобою.
розмова продовжується на кухні, де майкл намагається зготувати мені якусь
вечерю.
– він дивно говорить, і дивно дивиться, і обіймає тебе, як удав здобич..
– десь я це вже чула.. він тобі не подобається?
– мені ніхто біля тебе не подобався. і ніколи не сподобається. але якщо
тобі добре з цим рудим диваком, то хай буде.
– хай, – погоджуюся я.
– халепко, якщо цей маніячина зробить тебе щасливою, то я буду йому вдячний
до кінця життя. чийогось із нас точно. зрештою, ти завжди любила збоченців і
психопатів. я не здивований.
– ти помиляєшся в ньому. з усією твоєю точністю до аналізу людей ти
помилився щодо мого принца.
– між іншим, ти знаєш, що молко ту пісню написав не про дівчину, а про
свого коханця?
– таладно! майкле.. майкле, о, боже.. навіщо ти мені розповідаєш такі речі.
дідько!
ми обоє сміємося і вечір плавно розвертає ніс корабля від мого хлопця до
наших із майклом стандартних історій.
