ми з майклом зустрілися саме в той момент
мого життя, коли юнацький максималізм ще не вивітрився, але вже прийшло доросле
усвідомлення всієї трагедії життя. пам’ятаю, коли вирішила написати про нього повість і
показала майклові перший чорновий варіант. потім був другий чорновий, і третій,
і шостий.. але їх майкл уже не читав. після біглого перегляду очима першої
повісті він коротко сказав:
– не читатиму твою бридню, доки писатимеш
так сумно.
я обурилася. мені ж здавалося, ніби так і
треба. треба писати трагічно, сумно, моторошно, правдиво, щоб зачепити людей,
відкрити їм очі. напустити побільше жаху на молодих людей, пообіцяти їм поганий
кінець, обов’язково вбити когось. я думала, ніби тільки так можна донести
істину життя.
після декількох місяців, проведених у
компанії майкла, я зрозуміла, що не обов’язково шукати трагедію там, де її
немає. майкл умів елегантно маневрувати між проблемами, розчаруваннями і всіма
жахами життя, натомість коли я їхала навпростець і збирала все тільки
найжахливіше, як збирають монетки в комп’ютерних іграх.
– найважча робота, – говорив майкл – це
бути щасливим. у людини стільки приводів страждати, що на щастя не залишиться
часу, якщо приділяти їм увагу. повір, у кожного своя трагедія. але кожен сам обирає
рівень свого горя і свого нещастя. не обов’язково страждати, щоб відчувати
життя. спробуй бути щасливою і твої рецептори будуть подразнені зовсім
по-іншому.
коли я переїжджала до майкла, то просто
зібрала речі й опинилася в нього на порозі. так по-кіношному, знаєте. але з
майклом тільки так і треба було. з усією повагою до його спокою і флегматизму мені
подобалося руйнувати внутрішній ашрам майкла. він ніколи не вибухав від гніву й
не давав нервам узяти над собою верх. поряд із ним мій океан ставав теплим і
спокійним. на ніч майкл розказував казки про принцесу і закоханого в неї
дракона. ненавиджу алегорії, але коли лежиш із чоловіком в одному ліжку, віриш
усім його казкам.
майкл не витримував мене великими порціями.
він часто утікав до колишніх однокласників, одногрупників, однодумців, однокожного,
хто б не був таким психованим, істеричним та емоційно неврівноваженим, як я.
– ти
їси людей, халепко. тебе можна любити лише за умови залежності від тортур, бдсму
чи інших збочень фізичного плану. твої колишні не казали, що ти божевільна?
– не встигали. я з’їдала їхню голову раніше.
майкл обіймав мене і затискав так міцно, як
тулять до себе маленькі діти найкоштовніше, що в них є.
