трек 008

ми з майклом зустрілися саме в той момент мого життя, коли юнацький максималізм ще не вивітрився, але вже прийшло доросле усвідомлення всієї трагедії життя. пам’ятаю, коли вирішила написати про нього повість і показала майклові перший чорновий варіант. потім був другий чорновий, і третій, і шостий.. але їх майкл уже не читав. після біглого перегляду очима першої повісті він коротко сказав:

– не читатиму твою бридню, доки писатимеш так сумно.

я обурилася. мені ж здавалося, ніби так і треба. треба писати трагічно, сумно, моторошно, правдиво, щоб зачепити людей, відкрити їм очі. напустити побільше жаху на молодих людей, пообіцяти їм поганий кінець, обов’язково вбити когось. я думала, ніби тільки так можна донести істину життя.

після декількох місяців, проведених у компанії майкла, я зрозуміла, що не обов’язково шукати трагедію там, де її немає. майкл умів елегантно маневрувати між проблемами, розчаруваннями і всіма жахами життя, натомість коли я їхала навпростець і збирала все тільки найжахливіше, як збирають монетки в комп’ютерних іграх.

– найважча робота, – говорив майкл – це бути щасливим. у людини стільки приводів страждати, що на щастя не залишиться часу, якщо приділяти їм увагу. повір, у кожного своя трагедія. але кожен сам обирає рівень свого горя і свого нещастя. не обов’язково страждати, щоб відчувати життя. спробуй бути щасливою і твої рецептори будуть подразнені зовсім по-іншому.

коли я переїжджала до майкла, то просто зібрала речі й опинилася в нього на порозі. так по-кіношному, знаєте. але з майклом тільки так і треба було. з усією повагою до його спокою і флегматизму мені подобалося руйнувати внутрішній ашрам майкла. він ніколи не вибухав від гніву й не давав нервам узяти над собою верх. поряд із ним мій океан ставав теплим і спокійним. на ніч майкл розказував казки про принцесу і закоханого в неї дракона. ненавиджу алегорії, але коли лежиш із чоловіком в одному ліжку, віриш усім його казкам.

майкл не витримував мене великими порціями. він часто утікав до колишніх однокласників, одногрупників, однодумців, однокожного, хто б не був таким психованим, істеричним та емоційно неврівноваженим, як я.

 – ти їси людей, халепко. тебе можна любити лише за умови залежності від тортур, бдсму чи інших збочень фізичного плану. твої колишні не казали, що ти божевільна?

– не встигали. я з’їдала їхню голову раніше.

майкл обіймав мене і затискав так міцно, як тулять до себе маленькі діти найкоштовніше, що в них є.