трек 009

ми не контактували з майклом деякий час. не дзвонили одне одному, не писали повідомлення вконтакті, не коментували зміну фото у фейсбуці, не ретвітили висловлювання і, тим більше, не бачилися. це було тотальне обезмайклення. не скажу, що страждала чи не знаходила собі місця. місце було, але поряд із ним завжди залишалося порожнє і для майкла.

із прирученими не цікаво. вони не вміють жити. з майклом було хоч і невпевнено, зате спокусливо-страшно. у моменти таких зникнень моя квартира ставала музеєм його імені. намальовані майклом картини переповзали із темних місць на стіни. переспівані пісні нірвани його голосом крутилися на повторі. мультики, що він створив, кидалися перед очі.

з ким би я не спала, не курила, не пила до біса несмачну каву і не обговорювала прем’єру джордана, майклове ім’я зі мною, в мені. розчинене і розчинне, як та остогидла холодна кава.
рано чи пізно майкл повертається, сідає на кухні й намагається роздивитися вплив його зміни. тоді здається, що я його ігнорую, не вітаюся, не дивлюся на нього. насправді ж, за час того, поки майклове місце було вільним, я перечитувала повідомлення від нього вконтакті, читала його новини у фейсбуці, додавала у вибране його твіти і все намагалася забути, забути, забути його обличчя. щоб потім, коли майкл повернеться на мою кухню, більше ніколи не згадати.