трек 020

я продовжувала шукати дівчину для майкла. все ж, не в моєму це стилі – залишати покинутих хлопців самотніми. кожному треба щось залишати після себе: гарні спогади, опіки, пристойний музичний смак, щоб зміг дівчаткам кидати хороші пісні. я добра людина, як бачите.

ця була нічого така. не «класна/кльова/розумна/цікава», а просто нічого така. звісно, до майкла вона відверто не дотягувала. але крутому чоловікові необов’язково мати відповідну дівчину. йому достатньо буде, щоб поряд ішла симпатична краля з мінімальним інтелектуальним багажем та максимальним умінням підтримувати розмову з його друзями.

тому ми домовилися перетнутися з майклом десь у найбільшому безглуздому скупченню людей у місті. торгові центри – ідеальне місце зустрічей. тут я завжди могла розкрутити хлопця погодувати мене або посміятися з нікчемних людців.

– значить так. вона любить олдскульний рок, фільми тарантіно і гая річі, у неї дорогі парфуми й дешеві джинси. руки мені не сподобалися. зачіска трішки ідіотська. ти ж не любиш всі ці конячі хвости, ага. вона багато сміється, мало розповідає про себе. але із усього, що розповідала, найбільше запам’яталося, як вона у дитинстві дразнила коня і той її вкусив.

– і ваша оцінка експерта, пані халепо?

– 7 із 10. не зовсім твоє, але і ніхто ж не класний настільки, як я, майкле. тому важко знайти заміну.

– а ти знайшла мені заміну?

– ну він може замінити відсотків із 30 тебе. у порівнянні з іншими – це абсолютний рекорд.

– майклозамінювач на 30 відсотків.. щось у цьому є. а як же коробочки і всі ці таємничі приколи?

я розвалююся на диванчику, вішаючи лікті на спинку. розумію, що виглядаю по-дурному, але чомусь аргументую тим, що в цьому місті я надовго не затримаюся. тому все одно, що думатимуть декілька десятків перехожих.

– головне, у всій цій історії, що мені було не нудно. емоційна наркоманка і все таке, знаєш. а з коробочками все просто. я навіть сама повірила на деякий час, що мені це цікаво буде.

– ти плануєш колись заміж виходити, полько?

– діти? всі ці пріколи? можливо. але для цього нещасному, який вирішить одружитися зі мною, доведеться взяти квест, знайти дерево, на якому буде скриня, в якій буде яйце, в якому буде записка «спробуй ще», піти до іншого дерева, зробити те ж саме, вбити дракона, вбити дракона, який з’явится з убитого дракона, прийти до мене, заспівати «personal jesus» під гітару, звозити мене на лоллапалузу й там освідчитися. нормально придумала?

– завжди було цікаво, а що ти зробиш натомість для нього?

– любитиму, що ж. можу взяти його прізвище через дефіс. каву варитиму зранку. але не завжди. плюс, вона у мене несмачна. інколи жертвуватиму сном заради ранкового сексу. дідько, та в нього я буду! що ще треба для щастя? можливо, мій чоловік буде єдиним, кого я любитиму. мало чи що?

– ми ж обоє знаємо, що такого чоловіка ще не існує. ну, щоб ти любила тільки його одного. це фантастика. твоя художня вигадка. навіть коли ти вийдеш заміж, то вас буде троє – ти, твій чоловік і ще один мужик. останній завжди буде присутній: фізично чи морально.

– я можу любити, майкле! можу й умію! просто невеликими проміжками. один мій знайомий визначив це як емоційну наркоманію. коли почуття скочуються в звичку, я шукаю щось інше. ти ж мене розумієш. ти ж мене розумієш?

– у мене був вибір: або тебе полюбити, або зрозуміти.

– це пояснює всі наші стосунки.

трек 019

дивно було зустрічатися з майклом привселюдно і на нейтральній території. я любила цю кав’ярню за запах і за те, що тут вміли готувати мате, а не перестояний дерев’яний чефір.

я підшукувала майклові дівчину, про що він знав. зустрічалася зі старими дещо призабутими мною знайомими і проводила співбесіду, розповідаючи про свого крутого друга. ну не могла ж я просто так взяти і з’їхати від майкла. хотіла з ним переговорити про це. а вийшло, що ми дібралися до мого особистого життя.

– то що там твій черговий?

майкл одразу безцеремонно починав із найголовнішого. але мені це подобалося.

– ну, «черговий» трішки некоректне формулювання. але я розумію твою агресивну ревність, майкле. «черговий» – означає, що після нього я ще планую когось. тому назвемо його якось по-іншому.

– різниця у номінативності нічого не змінить. це чоловік, який зараз є. ти не боїшся про нього так привселюдно говорити?

– він все одно не чує, яка різниця? отож, назвемо його існуючий, гаразд? мій існуючий на разі чоловік – це велика коробка без замка та коду, яка відкривається одним рухом. а всередині цієї коробки є ще одна маленька коробочка з купою шифрів та безліччю шпарин для ключів найрізноманітніших розмірів та форм. і щоб її відкрити треба мати дуже тонкі пальчики та міцні нерви. я на стадії акуратного виймання цієї коробочки, щоб краще розгледіти, який ключ треба підібрати першим.

– полінко, невже тобі почали подобатися довгі ігри з замороченими квестами?

майкл сміється, але я відчуваю його нервування та незадоволенням. вочевидь, він помічає зміни і це його неймовірно дратує.

– мабуть, майкле, я старішаю. мені не хочеться колупати коробочку, щоб швидше побачити її наповнення. я справді кайфую від того, що тримаю в руках щось цікаве. таке відчуття трепетного хвилювання та азарту. давно не було подібного. років із шість, мабуть.

– ну, ти змінилася, халепко. значить, це особлива коробочка. головне, щоб не було розчарування від того, що буде всередині. якщо, звісно, зумієш підібрати потрібні шифри для відкриття. бо буває, що коробочка не хоче, щоб її відчиняли. деякі коробочки люблять залишатися загадковими.

– мій новий знайомий сказав, що доки я не вирішу звабити чоловіка, він у безпеці.

–твоя коробочка вже кричала «алярм?»

– я одягаю сукні, майкле, для конкретного чоловіка. тобі це про щось говорить?

– зважаючи на те, що це ти, то подвиг у тому, що ти взагалі щось для когось робиш. і як тобі, бути принцескою?

– комфортно, якщо поряд принц або король. бо, знаєш, із мудаком поряд важко зберігати свою королівську гідність. але поговоримо про твоїх дівчат.

– поговоримо про них завтра, окєй? треба ж залишити ще привід для зустрічі.

трек 018

сиджу я в порожній кімнаті, а переді мною ріжуть погляд яскраво оранжеві мандарини. ніяке не свято. зовсім не новий рік. здається мені, що я десь прорахувалася. капітальне халепище. це з яких таких макарів поліна халепа вирішила з’їхати від майкла? це я про що тоді думала?

майкл зараз, на скільки мені відомо, знову поїхав до своїх голландських подруг-повій, антон розбився, ліна з сестрою на навчанні за кордоном, олег зірвав джек-пот – одружився з мажоркою і виїхав на пмж до швеції.

маю якісь мутки з цими новими сусідами, якихось знайомих із два десятки (імена досі точно не пам’ятаю). це мій чейндж майкла? чи це я так розгреблася зі своїми трикутниками, коханцями, друзями?

ідіотка ти, халепко. і головна твоя проблема в тому, що нікому тобі про це сказати.

а друга моя проблема в тому, що мандарини гнилі й треба спускатися вниз у магазин за новими.