трек 020

я продовжувала шукати дівчину для майкла. все ж, не в моєму це стилі – залишати покинутих хлопців самотніми. кожному треба щось залишати після себе: гарні спогади, опіки, пристойний музичний смак, щоб зміг дівчаткам кидати хороші пісні. я добра людина, як бачите.

ця була нічого така. не «класна/кльова/розумна/цікава», а просто нічого така. звісно, до майкла вона відверто не дотягувала. але крутому чоловікові необов’язково мати відповідну дівчину. йому достатньо буде, щоб поряд ішла симпатична краля з мінімальним інтелектуальним багажем та максимальним умінням підтримувати розмову з його друзями.

тому ми домовилися перетнутися з майклом десь у найбільшому безглуздому скупченню людей у місті. торгові центри – ідеальне місце зустрічей. тут я завжди могла розкрутити хлопця погодувати мене або посміятися з нікчемних людців.

– значить так. вона любить олдскульний рок, фільми тарантіно і гая річі, у неї дорогі парфуми й дешеві джинси. руки мені не сподобалися. зачіска трішки ідіотська. ти ж не любиш всі ці конячі хвости, ага. вона багато сміється, мало розповідає про себе. але із усього, що розповідала, найбільше запам’яталося, як вона у дитинстві дразнила коня і той її вкусив.

– і ваша оцінка експерта, пані халепо?

– 7 із 10. не зовсім твоє, але і ніхто ж не класний настільки, як я, майкле. тому важко знайти заміну.

– а ти знайшла мені заміну?

– ну він може замінити відсотків із 30 тебе. у порівнянні з іншими – це абсолютний рекорд.

– майклозамінювач на 30 відсотків.. щось у цьому є. а як же коробочки і всі ці таємничі приколи?

я розвалююся на диванчику, вішаючи лікті на спинку. розумію, що виглядаю по-дурному, але чомусь аргументую тим, що в цьому місті я надовго не затримаюся. тому все одно, що думатимуть декілька десятків перехожих.

– головне, у всій цій історії, що мені було не нудно. емоційна наркоманка і все таке, знаєш. а з коробочками все просто. я навіть сама повірила на деякий час, що мені це цікаво буде.

– ти плануєш колись заміж виходити, полько?

– діти? всі ці пріколи? можливо. але для цього нещасному, який вирішить одружитися зі мною, доведеться взяти квест, знайти дерево, на якому буде скриня, в якій буде яйце, в якому буде записка «спробуй ще», піти до іншого дерева, зробити те ж саме, вбити дракона, вбити дракона, який з’явится з убитого дракона, прийти до мене, заспівати «personal jesus» під гітару, звозити мене на лоллапалузу й там освідчитися. нормально придумала?

– завжди було цікаво, а що ти зробиш натомість для нього?

– любитиму, що ж. можу взяти його прізвище через дефіс. каву варитиму зранку. але не завжди. плюс, вона у мене несмачна. інколи жертвуватиму сном заради ранкового сексу. дідько, та в нього я буду! що ще треба для щастя? можливо, мій чоловік буде єдиним, кого я любитиму. мало чи що?

– ми ж обоє знаємо, що такого чоловіка ще не існує. ну, щоб ти любила тільки його одного. це фантастика. твоя художня вигадка. навіть коли ти вийдеш заміж, то вас буде троє – ти, твій чоловік і ще один мужик. останній завжди буде присутній: фізично чи морально.

– я можу любити, майкле! можу й умію! просто невеликими проміжками. один мій знайомий визначив це як емоційну наркоманію. коли почуття скочуються в звичку, я шукаю щось інше. ти ж мене розумієш. ти ж мене розумієш?

– у мене був вибір: або тебе полюбити, або зрозуміти.

– це пояснює всі наші стосунки.