трек 025

я знаєте про що подумала? коли читаєш якийсь текст, він у тебе завжди в голові звучить якимось голосом. я не буду втирати вам про ваш внутрішній голос, душу чи що там пишуть у солодких цитатках про це. я вам навіть не буду радити звернутися до психіатра у тому випадку, якщо ви чуєте якісь голоси у голові. я просто подумала про те, що будь-який текст читається завжди з певною інтонацією. слухаєш музику – створюється атмосфера, настрій. читаєш текст – є якась інтонація.

от я б дуже не хотіла, щоб моя історія читалася сумно. майкл би цього не хотів. він завжди сварив мене за сум і нудоту. я дуже чітко пам’ятаю той момент, коли майкл взяв і обламав мої тоскні філософські письменницькі потуги. з того часу всі навіть неприємні мені чи провальні випадки я розказувала весело, саркастично, іронічно, із чорним гумором, будь-як, але не сумно. моментів, коли сумував майкл, за моєї пам’яті було не більше трьох.

я саме переїхала тоді на нову квартиру (один із тимчасових перевальних пунктів) і майкл допомагав мені розпаковувати речі. не знаю, хто ще, окрім американців, переїжджає так, як американці. упакувати своє барахло в однакові гарненькі коробочки – це щось надприродне. або ж у фільмах герої перевозять просто порожні коробки.

- ми живемо у паскудний час, - сказав майкл.

- бо метро дорожчає, а венеричних хвороб більшає?

- oasis розпався.

- думаю, що можливо навіть названі мною проблеми на це вплинули. як гадаєш?

- я любив засранця ноеля.

- він ще живий.

- для мене – ні. oasis же розпався.

я запам’ятала цей момент не тому, що тоді тільки з’їхала від майкла і це була моя перша нова квартира. а тому, що це був перший і той самий унікальний момент, коли майкл хандрив. склалося таке враження, що він взагалі за все своє життя засмучувався тільки тому, що oasis розпався.