трек 029

– я нічого про нього не знаю, майкле.

– нічого страшного. познайомишся у процесі.

– я ж не заміж за нього йду. мені треба написати про синього монстра-людожера. а я відчуваю, що знаю про нього не більше, ніж про технологію виготовлення китайських ліхтариків.

– ти пішла б заміж за чоловіка, якого не знаєш? – майкл уже давно не дивується нічому, що чує від мене. це завжди мотивує робити нові й нові дурниці.

 аж дратує, що існує людина, яку я не можу вразити своєю тупістю або непередбачувано ідіотськими витівками. (примітка для поліни халепи: передивитися доцільність уживання слова «непередбачувано» у цьому контексті; замінити слово «тупість» на більш емоційне; подзвонити зранку мамі).

я мовчу.

– ти, мабуть, тільки так і підеш заміж: не знаючи чоловіка. і знаєш чого? бо якщо ти пізнаєш людину хоч трохи, то почнеш сумніватися у правильності вчинку. почнеш думати: «раптом ця його звичка чухати потилицю, коли він дивиться хокей, спричинить колись вибух на аес». ну, ти знаєш.. ця попса про крило метелика і взаємозв’язок із усім на світі..

– попса..

– усе попса, про що знає більше двох людей.

– і у чого є сторінка вконтакті.

– я погодилася би піти заміж, щоб утекти із власного весілля. – майкл відривається від майстрування маленького кораблика й уважно дивиться на мене. – останнім часом я часто уявляю, як тікаю із власного весілля. тільки без цього пафосу всього.. із білою сукнею, вівтарем, ображеним нареченим і покинутим букетом. от десь за день-два до весілля просто взяти і чкурнути собі кудись. перекантуватися у тебе чи люби, яка б насмажила мені макаронів під пісню про шкарпетки. а потім почати займатися улюбленою справою. не питай якою! я ще не вирішила, яка справа у мене улюблена.

майкл повертається до майстрування кораблика.

– ми говорили про те, що ти не можеш ніяк познайомитися з персонажем свого оповідання..

– тобто, тебе не турбують мої роздуми щодо весілля?

– я не люблю, коли ти відхиляєшся від теми.

– я просто не знаю, про що писати це грьобане оповідання. розумієш? тобто, я знаю, але я не можу написати про те, що люди вважають аморальним. або зрозуміють, наче я пропагую насилля, педофілію чи виправдовую психів.

– психи прикольні. я от із тобою навіть живу вже скільки років. хм, спробуй зараз писати хоч щось, щоб думати про те, що тобі треба писати.

– і про що ж мені писати, коли в мене до біса нудне і передбачуване життя?

– та про що завгодно.. можеш навіть про цю нашу розмову на кухні написати.