майкл повертається без додаткової епічності чи пафосності супергероя. це не можна назвати
поверненням, яке було б винагородою за моє чекання. він просто відмикає двері
своїм комплектом ключів і входить у квартиру. майкл заварює собі зелений чай і
дивиться на мене сонну й перелякану.
– привіт, – так просто і запросто. – ти зробила
все, що я просив?
я починаю згадувати, що він просив. але
мозок блокує все, окрім цуценячої радості від появи майкла. сідаю за стіл до
нього і питаю, як надовго він приїхав.
– халепко, ну хіба можна ставити такі
питання чоловікам? коли питають «як надовго ти приїхав?», це означає, що треба
вже накивати п’ятами.
доводиться розуміюче хитати головою.
– я кинула палити, майкле. перестаю вживати
нецензурну лексику. частіше їм. встановлюю собі графік хоч іноді. дочитую
недочитане. і розібралася зі своїми стосунками.
– усіма? – не вірить.
– усіма.
– важко було чи що? чого ж ти так тягнула?
– це страшно – ображати людей.
– ти звільнилася, вітаю. звісно, це важко
назвати повноцінною свободою, але якусь цеглинку ти вже вийняла зі стіни.
майкл кладе на стіл довгий білий конверт.
– ми їдемо у лхасу, халепко. вигадуй ім’я для кози, залишай телефони, викидай імена та
адреси з голови і збирайся. це тіло для тебе затісне. час або робити
перестановку, або добудовувати ще одну кімнату.
Немає коментарів:
Дописати коментар