трек 003

– ти так вчасно приїхав, майкле. ніби, так і треба – зникати безліч часу десь на лхасі, а потім просто заявитися в мою квартиру і перебудувати її на свій світ. ти надовго?

– я не знаю.

– коли ти щось знав. з тобою ніколи не було впевненості, що зранку ти спатимеш у своєму ліжку, а не поїдеш з антоном в елісту або не відправишся в гори на два дні, щоб «подумати». я так дратувалася на всі твої вибрики. потім змирилася, а потім мені почало це подобатися. у мене була така маніакальна залежність від тебе. мабуть, більше від того образу майкла, якого я сама вигадала, ніж від справжнього. так, мені починало подобатися те, що ти зникав, не дзвонив, був поза зоною, говорив і торкався інших людей. ти відучив мене прив’язуватися до людей. це так врятувало.

майкл посміхається як завжди щиро і сумно. дивиться скрізь усю мене до самого дна і щось намагається там роздивитися. потім витягає потрібну рибку з озера і запитує:

– де ТИ була весь цей час?

я видихаю.

– ти поїхав, а мені треба було з кимось засинати в твоїй квартирі. вона така велика. до мене переїхав сашко.

– він же ідіот, халепко! – сміється майкл.

– мааайкл, він підкачався, змінив зачіску й кинув палити. не треба так.

– ти зводиш чоловіків з розуму! сашко займався ще якимось спортом, окрім бігу за пивом? – знову глузує з мене. – де він зараз?

– мабуть, в олесі, або маші, або якоїсь горпини. я не знаю.

– помітила, як багато у нас у стосунках «не знаю»? ти знала, що ти мені треба?

ствердно киваю.

– а що я хотів, щоб ти була щасливою?

– майкл, це зайве. ти ж був завжди. яка різниця, що ти хотів для мене. не драматизуй. ти знову тут. а це найголовніше. тільки страшно, що знову зникнеш. я вже відвикла не звикати. хочеш, я зроблю піцу, тільки будь сьогодні зі мною. я ще не готова тебе ділити.

– я ніколи не залишусь назавжди, ти ж знаєш.

– знаю, – посміхаюся і нарізаю помідори для піци.