трек 016 (не лякайся)
– якщо це свобода, то я не хочу її. вона порожня і майже нічим не відрізняється від самотності. але в ній є свої плюси. можна збивати біоритм і худнути і щоб мама не сварилася.
китаєць переводить погляд із стіни, де обпали кахлі, на мене. ще півгодини тому, щоб потрапити у цю квартиру, на цю кухню і в ці домашні капці, треба було пройти 12 кіл пекла, пробігти спринт з олімпійським чемпіоном, вбити мамонта або принаймні бути кимось особливим і важливим для мене. я не з тих дівчат, які роздають свої домашні капці направо і наліво, ні. квартира – це мій всесвіт, у якому мені затишно навіть без дверей на кухню. у моєму всесвіті заборонено вриватися в нього чужинцям і вимагати сніданок. але хлопець, який представився китайцем, сказав, що добре знає майкла і той багато розказував про мене. я підсмажила яєчню і нашвидкуруч нашаткувала якийсь салат. сідаючи за стіл, відчула як починаю сіпати ногою, крутити в руках виделку і кусати губи.
– то де майкл?
– вважай, у тебе відпустка від нього. я побуду за майкла.
– хто тобі дозволить?
у китайця занадто хитрі очі як для китайця й немає нічого від азіатського фенотипу. він шариться ними кухнею, роздивляється моє святилище і пише собі на плівку все, що бачить, щоб потім використати це проти мене. згадую, що в мене на холодильнику лежить запальничка, контекс, ножиці й упаковка цитрамону. цікаво, про що це свідчить в очах китайця? цей хлопчик із тих, для кого люди – біомаса для дослідів, а стосунки з ними – ситуативно змодельована проблема для вивчення.
– мені треба десь пожити. недовго, пані халепо. я не відніму у тебе багато місця чи часу.
– ти ж не думаєш, що я дозволю незнайомій людині жити в своєму особистому просторі тільки через те, що вона знає про майкла?
– думаю, що ти впустиш будь-кого, хто знає про нього хоч щось. майкл - твоє лохнеське чудовисько, до якого ти прив’язана своїми психічними розладами. так я залишаюся?
– ми пізніше обсудимо умови твого перебування на моїй території.
– дякую, пані халепо. але у мене теж будуть деякі свої правила. добре?
його нахабність та манера вести переговори мені вже не подобаються. про що я думаю, коли впускаю таких людей у свій приватний космос?
– добре, але перша умова: я називатиму тебе не китаєць, а єврейчик.
– якщо це свобода, то я не хочу її. вона порожня і майже нічим не відрізняється від самотності. але в ній є свої плюси. можна збивати біоритм і худнути і щоб мама не сварилася.
китаєць переводить погляд із стіни, де обпали кахлі, на мене. ще півгодини тому, щоб потрапити у цю квартиру, на цю кухню і в ці домашні капці, треба було пройти 12 кіл пекла, пробігти спринт з олімпійським чемпіоном, вбити мамонта або принаймні бути кимось особливим і важливим для мене. я не з тих дівчат, які роздають свої домашні капці направо і наліво, ні. квартира – це мій всесвіт, у якому мені затишно навіть без дверей на кухню. у моєму всесвіті заборонено вриватися в нього чужинцям і вимагати сніданок. але хлопець, який представився китайцем, сказав, що добре знає майкла і той багато розказував про мене. я підсмажила яєчню і нашвидкуруч нашаткувала якийсь салат. сідаючи за стіл, відчула як починаю сіпати ногою, крутити в руках виделку і кусати губи.
– то де майкл?
– вважай, у тебе відпустка від нього. я побуду за майкла.
– хто тобі дозволить?
у китайця занадто хитрі очі як для китайця й немає нічого від азіатського фенотипу. він шариться ними кухнею, роздивляється моє святилище і пише собі на плівку все, що бачить, щоб потім використати це проти мене. згадую, що в мене на холодильнику лежить запальничка, контекс, ножиці й упаковка цитрамону. цікаво, про що це свідчить в очах китайця? цей хлопчик із тих, для кого люди – біомаса для дослідів, а стосунки з ними – ситуативно змодельована проблема для вивчення.
– мені треба десь пожити. недовго, пані халепо. я не відніму у тебе багато місця чи часу.
– ти ж не думаєш, що я дозволю незнайомій людині жити в своєму особистому просторі тільки через те, що вона знає про майкла?
– думаю, що ти впустиш будь-кого, хто знає про нього хоч щось. майкл - твоє лохнеське чудовисько, до якого ти прив’язана своїми психічними розладами. так я залишаюся?
– ми пізніше обсудимо умови твого перебування на моїй території.
– дякую, пані халепо. але у мене теж будуть деякі свої правила. добре?
його нахабність та манера вести переговори мені вже не подобаються. про що я думаю, коли впускаю таких людей у свій приватний космос?
– добре, але перша умова: я називатиму тебе не китаєць, а єврейчик.
Немає коментарів:
Дописати коментар