майкл повернувся так само раптово і несподівано, як і зник. я не знепритомніла і не впала в істерику. просто запропонувала йому свої коричневі капці і чаю. майкл не відмовися.
першу годину розповідав про те, що він повернувся із лхаси, що уже три роки не їсть м'яса, медитує і вчиться жити із мінімальними запитами.
це вже був не той майкл, який змушував мене стрибати із парашутом без підготовки і зовсім не той, який розповів про свій снід. але це був майкл, з яким мені доведеться знайомитися заново.
- де ти живеш?
- поки що зупинився у знайомих музикантів. але там квартирка невелика. їх шестеро на дві кімнати. я наврядчи буду бажаним гостем.
- ти ж знаєш, що завжди можеш жити зі мною.
майкл розсміявся.
- я ніколи не міг жити з тобою. ти істерична і запальна. звечора ти кажеш, що одягнеш джинси і футболку, а зранку обираєш сукню і туфлі. до тебе неможливо було доторкнутися. ти не любила, коли я приходив поговорити увечері, бо в цей час ти відпочивала від людей. халепко, ти найнестерпніша і найважливіша людина в моєму житті. але що б нас не пов'язувало, ми ніколи не могли жити разом.
з усього цього випливало, що майкл залишається у мене.
зйомні квартири завжди мене дратували. тимчасовість житла гнітить. але, можливо, з ним у мене був шанс збалансувати між цими переїздами, змінами ліжок, кухонь і душів. майкл була саме та частина стабільності, якої так не вистачало.
- я навчився грати на діджеріду. це така велика дурна труба, в яку треба гудіти. тобі сподобається. ти ж досі слухаєш токе-ча?
я кивнула.
- антон загинув. розбився по дорозі на байкерський фест.
майкл опустив голову, щось згадав і посміхнувся.
- він же так хотів зібрати "харлей".
- зібрав. власне, на ньому і їхав на фест.кажуть, не справився із керуванням.
- антон?! не справився із керуванням?! це ковбой, а не якийсь там десятикласник на татовій машині! він відчував дорогу, він зростався із байком.
- значить, не хотів справлятися..
я помила горнятка, прибрала зі столу і сіла на підвіконня.
- я хазяйці подзвоню. скажу, що у мене новий співмешканець.
першу годину розповідав про те, що він повернувся із лхаси, що уже три роки не їсть м'яса, медитує і вчиться жити із мінімальними запитами.
це вже був не той майкл, який змушував мене стрибати із парашутом без підготовки і зовсім не той, який розповів про свій снід. але це був майкл, з яким мені доведеться знайомитися заново.
- де ти живеш?
- поки що зупинився у знайомих музикантів. але там квартирка невелика. їх шестеро на дві кімнати. я наврядчи буду бажаним гостем.
- ти ж знаєш, що завжди можеш жити зі мною.
майкл розсміявся.
- я ніколи не міг жити з тобою. ти істерична і запальна. звечора ти кажеш, що одягнеш джинси і футболку, а зранку обираєш сукню і туфлі. до тебе неможливо було доторкнутися. ти не любила, коли я приходив поговорити увечері, бо в цей час ти відпочивала від людей. халепко, ти найнестерпніша і найважливіша людина в моєму житті. але що б нас не пов'язувало, ми ніколи не могли жити разом.
з усього цього випливало, що майкл залишається у мене.
зйомні квартири завжди мене дратували. тимчасовість житла гнітить. але, можливо, з ним у мене був шанс збалансувати між цими переїздами, змінами ліжок, кухонь і душів. майкл була саме та частина стабільності, якої так не вистачало.
- я навчився грати на діджеріду. це така велика дурна труба, в яку треба гудіти. тобі сподобається. ти ж досі слухаєш токе-ча?
я кивнула.
- антон загинув. розбився по дорозі на байкерський фест.
майкл опустив голову, щось згадав і посміхнувся.
- він же так хотів зібрати "харлей".
- зібрав. власне, на ньому і їхав на фест.кажуть, не справився із керуванням.
- антон?! не справився із керуванням?! це ковбой, а не якийсь там десятикласник на татовій машині! він відчував дорогу, він зростався із байком.
- значить, не хотів справлятися..
я помила горнятка, прибрала зі столу і сіла на підвіконня.
- я хазяйці подзвоню. скажу, що у мене новий співмешканець.
Немає коментарів:
Дописати коментар