трек 035

Майкл каже мені:

– ти не повинна бути кращою за його колишню. не повинна ходити на сальсу і займатися йогою. не повинна стригти волосся і ставати жіночнішою.

Майкл каже:

– ти повинна вилікуватися від своєї депресії. можеш фарбувати нігті чорним і вдягати тільки той светр, який він тобі купив. але пий таблетки, дотримуйся режиму і їж нормально.

каже:

– мінус дві людини за листопад – це препаскудно. але навіть зірки гаснуть і лишають по собі довжелезні сліди. двоє друзів, які перестали ними бути, – це багато. але навіть це – менше, ніж одна твоя рука, наприклад.

Майкл каже:

– ти не повинна триматися за відмерле, бо це схоже на те, як людина хапається за зламані гілки, коли летить у прірву.

говорить:

– що б там не було, дозволь собі не виправдовувати чиїсь сподівання. не бути сильною і сміливою. матюкатися, лягати під ранок і називати проститутками тих, кого хочеш так називати.

каже мені:

– забудь про того, хто тобою знехтував. і перестань від цього корчитися. ти знала, що це чергова історія на місячну писанину сумних поганих віршів. чергове зіпсоване свято, сумна зима, але не більше.

Майкл каже:

– ти маєш бути дівчиною, а не психологом чи мамою. ми ж засвоїли цей урок. навіть із домашнім завданням. пацієнти – не твій тип, Халепко.

а я кажу Майклу:

– як добре, що ти повернувся. і як добре, що ти в мене є. знаєш, ми засинали з ним якось вночі і я відчувала абсолютне щастя, бо тоді мені уявлялося, що це ти обіймаєш мене ззаду. а потім я прокинулася одного разу і подумала, що було б добре, якби я помилялася. добре було б, якби він не був тобою. і я так зраділа, коли він став для мене простою людиною. як же добре, що ти повернувся. і як добре, що ти в мене взагалі є.