трек 022

пройшло п’ять місяців із того моменту, коли я дізналася про одруження майкла. все ж, після довгих розмірковувань я вирішила не палити помпею, не будувати троянського коня і залишити майкла у спокої. буду вважати, що він заслужив на такий подарунок як щасливе життя без мене. зіпсувала людині декілька років – поступися місце іншій. це єдиний вид жіночої солідарності, у який я вірю.

про те, хто його дівчина (чи то вже наречена? а, може, і дружина?) я не знала. з усіма спільними друзями ми перестали перетинатися. не те, щоб доля нас розводила. я сама уникала старих знайомих.

зрештою, після п’яти місяців ізоляції від того, що могло ранити мою тонку душевну натуру, я написала майклу коротке повідомлення з трьох слів. ці три слова завжди його повертали до мене. «я закохалася. приїжджай». і майкл проривався до мене через блокади, кордони, перелітав через океани і височезні гори, біг, долаючи всі перешкоди, час і будь-які відстані. так сталося і цього разу. не міг, у жодному разі не міг цей чоловік ігнорувати таке повідомлення. не вмів він бути байдужим до того, що я закохувалася в когось іще, окрім нього.

– я ніколи не запитувала тебе про твоє життя і жінок. ти хоч це помічав?

ми зустрілися біля єврейської кав’ярні, але майкл повів мене гуляти містом.

– якщо у цьому світі є людина, яка може тебе розгадати краще, ніж я, то це теж я. тільки на рік старше.

ми часто гуляли раніше містами, у яких жили або у які приїжджали жити.

– ти, полінко, із тих жінок, які знайдуть підхід до будь-якого чоловіка. можливо, не завжди це буде продумана стратегія чи чіткий план, але ти часто розгадуєш людські задачі виключно інтуїтивно, навмання.

– неправда. я із тих жінок, яких не беруть заміж, бо «не хочуть псувати стосунки з такою класною людиною. будьмо друзями».

майкл сміється і притуляє до себе.

– дурна така. така розумна і така дурна. то що там твій черговий валет? давай відгадаю: йому за п’ятдесят, він знає п’ять мов, прожив двадцять років у індії в коробці зі зміями, а зараз займається перекладами з арамейської?

– ох, майкле.

настала моя черга сміятися, але я стримуюся, щоб навіть не посміхатися. це так видає мою закоханість.

– ти ще у жовтні чи то листопаді розповідала про чоловіка-коробочку, якого тобі було б цікаво розгадати.

– фігня то все повна. ігри, сценарії.. майкле, повна лажа. звісно, це було миленько.. але, ну, ти ж знаєш, що я вкладаю у це слово: «миленько». от.. так от, мій хороший, мій найпрекрасніший чоловік, якого я ніколи не перестану любити. – я беру обличчя майкла у свої долоні і намагаюся поглибше казати слова. – послухай, чоловіче. ти завжди будеш для мене одним-єдиним у всьому світі, але послухай. послухай.

– полінко, я вже слухав-переслухав всі ці історії. про особливих, про надзвичайних і навіть про те, що ти взагалі не хочеш жодних любовних стосунків і поїдеш жити у тибет із козою сідгартхою. я не хочу знати, скільки йому років і скільки ви разом. просто переконай, що тебе не треба рятувати.

я перестаю дивитися майклові в очі. не дай бог подумає, що хоч одне хороше слово, яке я скажу про свого хлопчика, стосуватиметься його – майкла.

– він, як пазл: у нас збігаються ті сторони, які треба для малюнку. музика, татуювання, цінності, швидкості в стосунках, швидкості на дорогах, способи пересування, відпочинку, смаки у зброї, спільні збочення. він – хлопчик-як-треба. цілує, як треба, тримає, як треба, обіймає, як треба. у нього купа мінусів, із яких я сміюся, але які готова шліфувати. я готова бути терплячою з ним, майкле?

– ого-о-о.. – протягує майкл.

– а ще, я відчуваю себе з ним жінкою. а не тією, хто має прибрати ім’я, залишити прізвище і, прикриваючись прізвищем, мов щитом, пробиватися через падаюче каміння і палаючі стріли. розумієш?

– або хочеш себе відчувати. як варіант. ти ж не думаєш, що в когось вистачить розуму, хитрощів, кохання і сили тебе приборкати.

– звісно, ні. але хай спробує. я нечасто комусь даю такий шанс.

– я даю вам декілька місяців. ти занадто щаслива, полінко. тобі занадто подобається цей хлопчик. а, отже, ти обов’язково усе зіпсуєш.. ще щось розкажеш? ну, такого.. переконливого.

– я з ним я. без награної пристойності і фільтрів. він нахабний і змушує постійно мене сміятися.

– рівень довіри «я розкажу тобі про своїх уявних друзів і дитинство»? слухай, ти вже плакала при ньому?

– перестань. пункт «я усе зіпсую» буде ще далі.

у майкла загораються очі.

– ну, почекай. ти хоча б йому розказала про свої шкільні утиски? про минулорічні трабли із «особливим хлопчиком»? про містичні штуки в твоєму житті? про захоплення маніяками та вбивцями? цитувала вже паланіка, бродського, жадана чи бротігана? може, хоча б, ткачинського? а ні, пункт «зіпсувати» далі за планом, так.

– майкле, коли ми цілувалися, я запам’ятала звук тертя нашого шкіряного одягу.

– дідько, я тебе втрачаю, маленька.